Габдулла Тукай Голос досвiду гiркого

Буває, каюсь, так повiриш другу,
Що болi, радощi, таємну тугу,

Яку й вiд себе часом приховаєш,
Йому, немов на спитi, вiдкриваєш.

Таким вiн рiдним, затишним здається:
Сльозi пiдплаче, жарту пiдсмiється,

Мовчанню мудро пiдмовчить очима,
Щербату передiлить копiйчину.

«Не вiр!— озветься раптом з'ява дивна.—
Брехлива наскрiзь, до кiсток, людина.

З лиця привiтна, в кожнiм словi ласка,
Але ж приглянься: то майстерна маска.

Блакить очей болотяна, олiйна,
Рука гребуща, а душа подвiйна.

Погоже, рiдне, сонячне обличчя,
Якщо придивишся, звичайно, ближче,

Не сяйво — вiдсвiт од душi твоєï.
Маснi уста в отруйному єлеï.

Це ти, у щиростi не знавши мiри,
Iз дурощiв сльозу йому довiрив.

I та сльоза твоя — остання, може,—
Осяяла його лице вельможне,

Його личину чорну освiтила:
I друг, i брат, i божеє свiтило!..»

I запече менi душа моя провинна.
I я, нiкчемний, мов слiпа червина,

Щосил подайсь на голос той високий:
«Ти хто? Ти чорт чи бог, такий жорстокий?

Чому я не вчував тебе нiколи досi?..»
«Я,— каже,— досвiд. Я — гiркий твiй досвiд».

(1910)

Переклав Затуливiтер Володимир

(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. - К.: Рад. письменник, 1986. - 175 с.)

Оригинал на татарском: Ачы тәҗрибә авазы

В переводе на русский язык: Голос горького опыта (Перевод В.Цвелева)