Габдулла Тукай Кому вiрити?

Повiрити важко: кому — не вгадати...
Невже в одинокостi жить i вмирати?

В бiдi на чиє обiпрешся плече?
Кому твоя рана кривава пече?

Хто ласкою стрiне в огромi похмурiм,
Вiд туги добром захистивши, як муром?

Для тебе — печаль, а для ближнього — свято...
Хто скаже, що горя твого — забагато?

Де той, хто не прагне продати скорiш?
Який же товариш не зрадить за грiш?

Чи хто не позаздрить пошанi та славi?
Ти плачеш? А сльози — чому не кривавi?

Вiд кого не чув ти докучливих слiв,
Хто сала за шкуру тобi не залив?

Чи має хто в свiтi тебе за кумира,
Для кого життя твоє — праведна мiра?

Шукай не шукай... Од зорi до смеркання,
Од моря до моря — даремнi старання.

Скажу наостанок: не вiр i судьбi.
Єдиному вiрити можеш — собi!

(1906)

Переклав Римарук Iгор

(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. - К.: Рад. письменник, 1986. - 175 с.)

Оригинал на татарском: Кемне сөяргә кирәк?

Перевод на русском: