Габдулла Тукай Лицемiру

Я спеку й холод витримав. Я бачив все в життi.
Ходив по свiту без кутка — я бачив все в життi.

Тепер же хочу я радiть, смiятись хочу я.
Я горе знав з дитячих лiт. Радiти хочу я.

Навiщо та менi печаль? Впиватимусь життям.
Хай доля забере печаль, впиватимусь життям.

В жаданнi слави, лет орла я раз спостерiгав.
Та, задихнувшись, той орел на землю знову впав.

У мене крила, ноги є, я падав i вставав.
Я життєлюб, я повен сил, бо я життя пiзнав.

Вiдчув я велич у собi, душi вогонь живий.
Тож, лицемiре, бережись, мiй вороже лихий!

I не жартуй з богатирем! Бо в запалi своïм
Я сам колись зiпхну тебе з усiм кублом твоïм.

Переклав Коваль Григорiй
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. - К.: Рад. письменник, 1986. - 175 с.)

Оригинал на татарском: Монафикъка

В переводе на русский: Лицемеру (Перевод Н.Ахмерова)

Лицемеру (Перевод В.Думаевой-Валиевой)