Габдулла Тукай Любов

Хiба укриє землю рунь, якщо дощу не буде?
Чи виспiватись може вiрш, якщо порожнi груди?

Кого з поетiв на землi краса не надихала?
Чи серце Байрона вогнем кохання не палало?

Якщо не дiткнуте воно високими чуттями,
То в твоïх грудях — м'яса шмат, а ти живеш без тями.

Перлинами твоïх зубiв я засвiтив i слово,
менi освiтлено життя перлинясто, святково!

Усiх спiвцiв татарських я пережену за хвилю,
хай тiльки батогом любов шмагає що є сили!

Навiщо скiпетр той менi та володiння свiту?
Волiю бути я в прислузi любовi, аби скнiти.

I солод мук любовних п'ю, втiшаючись стражданням.
Хто бiльшого, нiж я, зазнав земного раювання?

Нiхто, я певен, що нiхто. I надовкруг пустеча.
А де Фархад? А де Меджнун? Бо ïхнiй я предтеча.

(1908)

Переклав Мовчан Павло

(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. - К.: Рад. письменник, 1986. - 175 с.)

Оригинал на татарском: Мәхәббәт

В переводе на русский язык: