Габдулла Тукай Пiсля розлуки

Всiм серцем та душею вiддався слову я, бо з милою своєю давно в розлуцi я. I для розради серця, для похвали любовi в супутники життєвi вiршi покликав я. Кохання вiдвернулось, i спорожнiло серце...

Всiм серцем та душею вiддався слову я,
бо з милою своєю давно в розлуцi я.

I для розради серця, для похвали любовi
в супутники життєвi вiршi покликав я.

Кохання вiдвернулось, i спорожнiло серце,
i цi рядки болючi накреслив кров'ю я.

Менi на згадку сльози полишила кохана,
промiнням ïï вiй був осiянний я.

Хоча вогонь у грудях щохвилi спопеляє,
проте хвалу високу щодня складаю я.

Кплять вороги iз мене — кохання вiдвернулось,
розлука палить серце — терплю наругу я.

I твердь земну, i небо зруйновано для мене,
Свiти земнi й небеснi давно утратив я.

На мсту я не спроможен, хоча й нестерпнi муки,
бо кривдою й страджанням очистив душу я.

Та iменi нiкому у свiтi не вiдкрию.
I таємницю серця в словах сховаю я.

(1906)

Переклав Мовчан Павло

(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. - К.: Рад. письменник, 1986. - 175 с.)