Габдулла Тукай Про свободу

Цензури не стало, люди.

Де рабство, де гнiт? — питаю.

Вдихаймо на повнi груди

Вiдродження свого краю.

Рiвнi у братньому колi

Нарештi зiйшлися народи.

Бiла намiтка — для волi.

Сiрий кожух — для свободи.

Заводи мовчать похмурi,

Ситi робочою кров'ю.

Вiднинi кiнець цензурi

З iyдиною любов'ю.

Загинуло нас немало.

Свiт у жалобi трагiчнiй.

Нас як би не катували, —

Незнищимi ми, бо вiчнi.

Шакирде, студенте, додолу

Нiхто з нас не впав од страху.

О, не забути нiколи,

Як гордо ми йшли на плаху!

Кайдани взялись iржею,

Розпалися, наче глина.

Над звiльненою землею

Воскресла душа солов'ïна.

Я свого нащадка бачу —

Ми долю круту обрали,

Занурену в кров гарячу

Революцiйноï правди.

(1905)

Переклав Ковалiв Юрiй

(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. - К.: Рад. письменник, 1986. - 175 с.)

Оригинал на татарском: Хөррият хакында

В переводе на русский: