Габдулла Тукай Розбита надiя

Вже по-iншому побачив кольори предметiв я... Чом ти швидко так зiв'яла, квiтко юностi моя? В небеса життя тепер я сумно очi пiднiму — Навiть мiсяця не бачу, далина менi,чужа... I в якому б...

Вже по-iншому побачив
кольори предметiв я...
Чом ти швидко так зiв'яла,
квiтко юностi моя?

В небеса життя тепер я
сумно очi пiднiму —
Навiть мiсяця не бачу,
далина менi,чужа...
I в якому б я поривi
не водив своïм пером,
Iскри пристрастi не крешуть,
не засвiтиться душа.
Саз мiй нiжний i печальний,
надто мало ти звучав.
Я згасаю, ти старiєш...
I чия у тiм вина?
Птицi серця в клiтцi свiту
завжди тiсно так було,
В марноту ж людську нiколи
не лiтала ще вона.
Скiльки б лiт не сумував я
в сонячних гаях своïх,
Всi дерева там зiв'яли,
ïм життя не повернуть.
I ïï, мою подругу,
холод смертi затуманив,
Ту, що посмiшкою завжди
осявала вiрну путь.
Рiдна мати у могилi. О страждальнице моя!
Нащо для чужого свiту
народила мене ти?
З часу нашоï розлуки
вIд дверей i вiкон кожних
Грiзно вартою любовi
гнаний син твiй був завжди.