Габдулла Тукай Що розповiдають шакiрди, якi залишили медресе

1

Довго-довго
В медресе ми
Всi лежали.
Темнi, хмурi.
Нерухомi,
Як той камiнь,
Що не зрушать
Навiть бурi.

2

Заховались
Ми вiд сонця,
Затулили
Усi вiкна.
Свiтла й променiв
Цурались,
Щоб у пiтьмi
Жити вiк нам.

3

Натягнувши
Ковдри, спали
Безпробудно
Ще й немало.
Хоч свiтало,
Але наше
Сонце щастя
Вже сiдало.

4

Безтурботно
Ми лежали
I свою
Гноïли силу,
Покорившися,
Лягали
Передчасно
У могилу.

5

Як ломаччя,
Ми засохли,
Стали чахлi,
Жовтолицi.
Сморiд гною
Ми вдихали,
Мов огиднi
Тi мокрицi.

6

I, втерявши
Честь i совiсть,
Зiпсувались
Ми до того,
Що в розпустi
Перевершить
Сатану
Могли самого.

7

Нi води в нас,
Анi хлiба...
У багнюцi
Ми — без сили.
Тiльки в снах,
Що набiгали,
Омовення ми
робили.

8

Торбу зшивши
Iз халата,
Ми бродили
Жебраками
I прохали
У багатих,
Де ворота
Пiд замками.

9

Нас дешевше
Цiнували,
Нiж камiння,
Деревину...
Невелику ж
Ми, шакiрди,
У татарiв
Мали цiну.

10

Всi ми честю
Торгували,
Безсоромно,
Як тi шлюхи;
Ми в кочiвлi
Завошiли
I попухли
З голодухи.

11

Ми схоластику
Учили,
Жвачку день у день
Жували.
Не мукою
I не тiстом —
Глевтяком давучим
Стали.

12

Хоч ледачi
І дурнi ми —
Нас учили
Буть катами.
А розумних,
Дiловитих —
Ой, як мало
Помiж нами!

13

В жертву пiтьмi
Принесли ми
Днi юнацькi,
Ще зеленi.
Тiльки голови
Голили
I точили
Теревенi.

14

Багачi нам
Дарували
Дочок грубих
I кульгавих.
I ставали ми
Рабами
Тестя й тещi —
Злих, лукавих.

15

А коли нам
Зустрiчались
Удовицi
Застарiлi,
Ми, як в пекло,
Йшли у прийми.
Без грixа
В огнi горiли.

16

Зазнавали
Вiд людей ми
I зневаги,
I образи:
Бiдний довго
Був незрячий,
I ганьбили
Нас щоразу.

17

Та народ наш
Несвiдомий
Винуватить
Ми не будем:
Бо слiпого
Неборака
Не осудиш,
Кажуть люди.

18

А хазрети?
Цi ж бо зрячi!
Та звернутись
До народу,
Щоб пiднявсь
За кращу долю, —
Нi, на це
Не здатнi зроду!

19

Глянеш: видно
Тiльки пузо —
Ледве-ледве
Влазить в дверi.
Щоб наповнить
Кляту пельку,
Скiльки треба
Ненажерi!

20

— Буть реформi,—
Ми казали,
Хоч i знали:
Ой, не буде!
Мов колоди,
Ми лежали
В остогидлiй
Ямi з брудом.

21

Залишаєм
Медресе ми.
Скiльки можна
Тут страждати?
Ми добра
Вiд вас чекали.
I йдемо вже,
Годi ждати!

22

Тож вперед,
Смiливо, друзi!
Не вертатись
У минуле!
Довго всiх нас,
Дурнiв темних,
Медресе
Назад тягнуло.

23

Ми народу
Йдем служити
I поринем
Всi у працю,
Перешкоди
Всi здолаєм,
Всi за дiло
Будем браться!

(1907)

Переклав Лагода Валентин

(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. - К.: Рад. письменник, 1986. - 175 с.)

Оригинал на татарском: Мәдрәсәдән чыккан шәкертләр ни диләр

Перевод на русский: