Габдулла Тукай Свiтлiй пам'ятi Хусаïна

Вiн був нiби море, що силою рiвне красi.
Вiн зiркою був, що не гасне в ранковiй росi.

Всi лики святих пригадаю, та знову забуду:
Свiтлiших од нього не знайдеш i на небесi.

Однаково: дука чи злидень, мiцний чи слабкий,
Погляне на кожного — цвiтом обсипле iз вiй.

Життям-гнойовищем вiн совiсть пронiс, як перлину,
Найменшоï плями нема на перлиноньцi тiй.

Вiн дотепом гострим вирубував зло до ноги.
Вiд усмiшки, нiби вiд сонця, щезали снiги.

На обширах мислi його — як на срiбнiй дорозi,
I мрiï його — життєноснi, як срiбнi плуги.

Та все, що не цирк,— марнота: не розгледить юрба,
Ïй бульбашки з мила подай — хай од щастя стриба.

Нiхто не розчув i того, що промовив вiн смертю...
Справдешнiй людинi шаноба — за звичай хiба?

Переклав Римарук Iгор
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. - К.: Рад. письменник, 1986. - 175 с.)

Оригинал на татарском: Хөрмәтле Хөсәен ядкяре

В переводе на русский язык:  Светлой памяти Хусаина (Перевод В.Думаевой-Валиевой)