Габдулла Тукай Свято в пору дитинства

Хто з поетiв не згада свого дитинства? В них ця мрiя ой гiрка i промениста! I менi його, бува, кортить згадати — Хочу перевтiлитись в хлоп'я завзяте... Чи давно було це: в нiч передсвятко...

Хто з поетiв не згада свого дитинства?
В них ця мрiя ой гiрка i промениста!

I менi його, бува, кортить згадати —
Хочу перевтiлитись в хлоп'я завзяте...

Чи давно було це: в нiч передсвяткову
Ждав я ранку... Вiн кував ще десь пiдкови.

В узголов'ï звечора лежить обнова —
Штаненята i сорочечка шовкова.

Десь пiд ранок сон морив моє чекання,
Бачилася навiть в снi година рання.

Як чудово було чути голос мами:
«Уставай, синочку, день не за горами...»

Я вставав i бiг по вулицi щодуху,
Мою радiсть i мiй захват ранок слухав.

А вже потiм iз мечетi бiг додому,
До святковоï трапези... збить оскому.

Свiтлий день той... ï непрохана сльоза...
Незабутнi, найсолодшi тi картини!..

Ллється з неба стiльки барв i стiльки свiтла,
Нiби там два сонця враз розквiтло.

Гей, всевишнiй! Забери роки, не треба...
У кого прохати це, як не у тебе?!

Хоч на свято я в дитинство повернуся,
Безтурботно i пограю, й посмiюся!