Габдулла Тукай Весна

Не охолоджуйся, перо, спиши усi чуття моï:
прийшла весна-красна iзнов, i заспiвали ручаï.

Пиши, перо, не зупиняйсь, спиши всi порухи душi.
Хай серце стукає сумне — ти стукiт серця запиши.

Вже скресла крига по рiчках, лицем темнiє бiлий снiг,
росте, пiдводиться туман — не видно снiгових дорiг.

I цi тумани веснянi сумне нагадують менi,
немов почався судний день: валує дим, киплять вогнi.

З нiзвiдки, з темряви, з глибин,
докочується дзвiн крижин,
по рiчцi коней мчить табун, i видно полиск мокрих спин.

Так нiби мертвий люд воскрес,
спустилось воïнство з небес,
i чути видзвiн гострих лез, що доторкаються очесь.

Здавалося, що кличе рiг блукальцiв iз семи дорiг
чи то буй-тур труснув рогами — землi утримати не змiг.

I суне, суне тьмуща тьма примарних душ, яких нема.
Куди цей шлях, у рай чи пекло?.. Туди, куди зiйшла зима.

Хтось мiшма все перемiшав, i свiт великий страх пойняв,
двигтiло зрушене все з мiсця —
шум несусвiтний не вщухав.

I простiр раптом вiдчужiв, мов в небi хмари, почорнiв,
аж лячно погляд свiй пускати за межi обрiïв i днiв.

I вже пробуджена земля вустами рiчок промовля,
i дихають хвилясто ще не засiянi поля.

Промiння б'є з височини потужним струмом весняним.
I радiсть перефарбувала сумний, похмурий лик земний.

Лиш де-не-де бiлiє пух колишнiх бiлих завiрюх,
iде весна зеленоока — не зупинити ïï рух.

I оживає згаслий люд, позбувшися смертельних пут.
Народи Єви та Адама торують у майбутнє путь.

Воiстину прийшла весна, i спонукала всiх вона
осмислити, який у кого життєвий плин та глибина.

(1907)

Переклав Мовчан Павло

(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. - К.: Рад. письменник, 1986. - 175 с.)

Оригинал на татарском: Яз ("Тыныч торма...")

Перевод на русском:

Весна (Перевод В.Думаевой-Валиевой)

Весна (Перевод Р.Бухараева)