Редакторе, не хмар чола щораз так грiзно.
Ти меду дай тому, хто дасть тобi трутизни.
Невiгласи тебе не люблять — це морока?
Аби ïх темноти ти не набравсь, нiвроку.
Хай ти для них завжди невiрець, вiльнодума,
Аби лишень тобi бог кари не надумав.
Таким, як ти, жилось, звичайно, гiрко зроду.
Народ любов оддасть колись у нагороду.
Невiгласи усi — це вороги одвiчнi,
Освiченому — друг ти завжди, чоловiче.
Як неук розпiка — цим треба дорожити,
А вся його хула — хвала тобi i дiтям.
Якщо хвали тобi вiд неукiв не треба,
Скорiш бiжи в мечеть, горлань «во славу неба».
Лиш правда — твiй вiнець, про це розказуй смiло.
Терплячим будь, тобi важке дiсталось дiло.
Ти власник чотирьох не шпальт газетних — герцiв!
Чотири рiчки знань пливуть до твого серця.
Чи це для тебе все? Ти не спиняйся лише:
Є море знань — тобi судилося найлiпше.
(1906)
Переклав Головко Дмитро
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Мөхәрриргә ("Китмәсен кәйфең…")
Перевод на русском:
| Редактору (Пер. Р.Морана) |
|
Редактору (Пер. В.С.Думаевой-Валиевой) |