Всiм серцем та душею вiддався слову я,
бо з милою своєю давно в розлуцi я.
I для розради серця, для похвали любовi
в супутники життєвi вiршi покликав я.
Кохання вiдвернулось, i спорожнiло серце,
i цi рядки болючi накреслив кров’ю я.
Менi на згадку сльози полишила кохана,
промiнням ïï вiй був осiянний я.
Хоча вогонь у грудях щохвилi спопеляє,
проте хвалу високу щодня складаю я.
Кплять вороги iз мене — кохання вiдвернулось,
розлука палить серце — терплю наругу я.
I твердь земну, i небо зруйновано для мене,
Свiти земнi й небеснi давно утратив я.
На мсту я не спроможен, хоча й нестерпнi муки,
бо кривдою й страджанням очистив душу я.
Та iменi нiкому у свiтi не вiдкрию.
I таємницю серця в словах сховаю я.
(1906)
Переклав Мовчан Павло
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Ифтиракъ соңында
Перевод на русском:
| После расставания (Пер. В.С.Думаевой-Валиевой) |
|
После разлуки (Пер. В.Тушновой) |
|
В разлуке (Пер. Г.Пагирева) |