Повiрити важко: кому — не вгадати…
Невже в одинокостi жить i вмирати?
В бiдi на чиє обiпрешся плече?
Кому твоя рана кривава пече?
Хто ласкою стрiне в огромi похмурiм,
Вiд туги добром захистивши, як муром?
Для тебе — печаль, а для ближнього — свято…
Хто скаже, що горя твого — забагато?
Де той, хто не прагне продати скорiш?
Який же товариш не зрадить за грiш?
Чи хто не позаздрить пошанi та славi?
Ти плачеш? А сльози — чому не кривавi?
Вiд кого не чув ти докучливих слiв,
Хто сала за шкуру тобi не залив?
Чи має хто в свiтi тебе за кумира,
Для кого життя твоє — праведна мiра?
Шукай не шукай… Од зорi до смеркання,
Од моря до моря — даремнi старання.
Скажу наостанок: не вiр i судьбi.
Єдиному вiрити можеш — собi!
(1906)
Переклав Римарук Iгор
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Кемне сөяргә кирәк?
Перевод на русском:
| Кому верить? (Пер. В.Арсеньевой) |
|
Кого нужно любить? (Перевод А.Каримовой) |