Вашi брови люблю у стрiмкiй ïх красi
I шовкiв переливи у довгiй косi.
Вашi свiтлi вуста, i мову урочу,
I сяйнi, як смарагд, довiрливi очi.
Поцiлунки, солодшi за райське пиття,—
Тiльки ïх назову я нектаром життя.
Стан, гойдливий i нiжний, лиш вiтер торка
Та ще слово смiливе, що пише рука…
Двiйко перс чарiвливих теж любi менi —
Нiби сонце весняне чи мiсяць вповнi.
Бiлошиï, пречистi,— хто вас обiймав,
За життя той дорогу до раю пiзнав.
О, як серце голубить журливе «джаним»,
О, як любо душi чути ваше «дустим»!
Я люблю i цноту вашу, й чисту красу,
I очей, i сердець свiтанкову росу!
Вашi чола достойнi калфак увiнчав —
Мов корону, несе його юне дiвча.
Коли втраплю я в рай, не спiшiте спинять —
Я i сам придивлюсь, хто менi вiдчиня:
Чи ж то гурiя строга, так само, як ви,
Не забула калфаком накрить голови?
А коли без калфака й не мовить: «Джаним»,—
Вiдмовляюсь вiд раю — видно, пекло у нiм!
Ненависна менi, мов смола, темнота,
Що пожадливо ïсть вашi юнi лiта.
Тож словечка добра, похвали чи прикрас
Не знайду для наставниць, що обдурюють вас.
О, це ïм дуже любi труди дармовi,
Щоб служили дiвчата в тяжкому ярмi.
Це з них кожна повчає, неначе пророк,
Щоб ви тямили вiчно покори урок,
Щоб сидiли з телятами в темнiм кутi,
Щоб знання не свiтили у чорнiм життi!
Квiтка долi й краси перетлiє на прах,
Бо просвiти не дасть вам мулла i аллах!
Серцем кожна iз вас заплатила за те,
Що недоля вже й дiтям тенета плете.
Ви — покiрний товар на цiй грiшнiй землi,
I для продажу душу тримають в iмлi.
На безправ’я довiчне прирiк вас мулла,
Ви ж достойнi всiх прав, що нам доля дала.
Вже настала пора знять окови, замки,
У яких темнота вас тримала вiки.
I не вiрте Сайдашу — останнiй туман,
Вiн не просто невiглас — невiгласам хан.
(1906)
Переклав Голота Любов
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Татар кызларына
Перевод на русском:
| Татарским девушкам (Пер. С.Ботвинника) |
|
Татарским девушкам (Пер. В.С.Думаевой-Валиевой) |
|
Татарским девушкам (Пер. В.Державин |