Габдулла Тукай Порада

Мiй добрий друже! Ось тобi порада:
Твоïх секретiв хай не зна громада.

Що на душi, те вiдай тiльки ти:
I радiсть, i печаль — для самоти.

Скарбничку серця висвiтивши срiбно,
Не розбалакуй бiльше, нiж потрiбно.

Бо для людей найперша iз утiх —
Нещасного мерщiй здiйнять на смiх.

Коли людська ватага в душу суне —
Хижацтвом й вовчу зграю переплюне.

Поглумляться, проходу не дадуть,
Вженуть у стид i дурнем обiзвуть.

Щоб заманить, похвалять для годиться…
ïх обминай, мов птахолова птиця.

А вже як не вберiгся од бiди —
В безлюдне, щонайдальше мiсце йди,

Туди, де не зустрiнеться людина,—
I тiльки там розплачся, мов дитина.

Коли ж i там когось надибав ти, —
Пораджу, друже: в душу не впусти!

Скажи: «Чомусь болять у мене очi,
Сльозяться серед дня i серед ночi».

(1908)

Переклав Римарук Iгор

(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.) 

Оригинал на татарском: Киңәш ("Якын дустым…)

Перевод на русский: