Хiба укриє землю рунь, якщо дощу не буде?
Чи виспiватись може вiрш, якщо порожнi груди?
Кого з поетiв на землi краса не надихала?
Чи серце Байрона вогнем кохання не палало?
Якщо не дiткнуте воно високими чуттями,
То в твоïх грудях — м’яса шмат, а ти живеш без тями.
Перлинами твоïх зубiв я засвiтив i слово,
менi освiтлено життя перлинясто, святково!
Усiх спiвцiв татарських я пережену за хвилю,
хай тiльки батогом любов шмагає що є сили!
Навiщо скiпетр той менi та володiння свiту?
Волiю бути я в прислузi любовi, аби скнiти.
I солод мук любовних п’ю, втiшаючись стражданням.
Хто бiльшого, нiж я, зазнав земного раювання?
Нiхто, я певен, що нiхто. I надовкруг пустеча.
А де Фархад? А де Меджнун? Бо ïхнiй я предтеча.
(1908)
Переклав Мовчан Павло
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Мәхәббәт
В переводе на русский язык:
| Любовь (Перевод В.Думаевой-Валиевой) |
|
Любовь (Перевод В.Тушновой) |