Наслiдування Лермонтову
Я не принижусь, нi, як це було ранiш,
Знай: ми чужi. I я — не той, що був ранiш.
Тепер твоï слова для мене — не коран,
I ласку, й докiр ïх не прикладеш до ран.
Тож годi! Нинi вже свободи не вiддам —
Щоб душу вберегти — нi мрiям, нi вiтрам.
Доволi! Втратив я даремно стільки лiт,
На вiтер кинув ïх — за мрiями услiд!
Так мучили мене блакить, блаженство, страх,
Божественний твiй зiр — як зорi в небесах.
Я зрiксь людей, вiд мук до свiту збайдужiв,
Померкло все довкруг — одну тебе любив!
Хто знає — може, днi, зчорнiлi вiд страждань,
I ночi, всi в чаду принизливих зiтхань,
Потрiбнiшi стократ були б моïй землi,
Якби не той вогонь, що весь — в оцiй золi!
Коли б Вiтчизни дух пройняв моï думки,
Я шану б у людей здобув на всi вiки!
Чому ж так нiжно ти клялася в давнi днi,
Чому не справжньою являлась ти менi?
I силу, i талант склав до твоïх колiн.
Дарма! Холодна ти. Марнота все i тлiн.
Прощай! Любити вже нiкого б я не змiг,
Люби ж, хоч падай з нiг, шукай нових утiх!
Зрадливi всi жiнки. Я вiрив лиш однiй,
Найкращiй з-помiж них — i зрадив ангел мiй!
Пробач, однак, i я вiднинi гордий теж:
Ти гордою була, а нинi я — мов твердж!
Тепер безбожно сам в оману всiх введу,
I оком не змигну — зроблю все до ладу!
Не плачу — годi, все! По кому сльози лить?
Жартую з кожним я, веселий кожну мить.
За те, щоб тiльки раз торкнутись юних рук,
Заради цього лиш я потерпав од мук.
Кохав, безумець, так, що лютий був на свiт,
Став на двобiй iз ним, повстав на людський рiд!
Офiрував я всiм… Не оцiнила ти…
Звiльни мене вiд мук…
У безвiсть вiдлети!
(1908)
Переклав Буряк Юрiй
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Алдандым
В переводе на русский язык: Обманулся (Перевод В.Думаевой-Валиевой)