Зачую шерхiт — i одразу жах поцiляє мене в суть:
Можливо, це до мене совiсть iде, щоб чимось дорiкнуть?
Забув, мовляв, добро творити, коли лягаю i встаю,
Шайтана замiри пiдступнi приспали пильноту мою.
Що я у свiтi встиг побачить? Що звершив я? Чим завинив?
Зi шляху iстини збивався було в словеснi бур’яни.
Так, я спiваю, та чи користь є для народу в спiву цiм?
Вiд дiдька, ангела — вiд кого беруть натхнення й тон спiвцi?
Я безнадiйно словом хворий: моï книжки — мов голуби,
Один за одним вилiтають на перехрестя боротьби.
Я вiдчуваю: пекло — жити життям земним без злету дум.
Як пiскя ляже на паперi — я нiби в райськi кущi йду.
Той кожен аркушик-мережа — що сад чи в спалаху квiтник.
У кожнiй лiтерi маленькiй мiй порив думки не поник.
Ось новий твiр… Вiн — у друкарнi… Та забiгає в думку щем:
Навiщо я iм’я поставив пiд тим нiкчемою-вiршем?
Все, що написане, здається чужим i трiшечки — моє:
Не досконале, та докучно перед очима постає.
Втрачаю (рву) усi надiï — не бачить успiху, мабуть…
Так затуманилася зiрка моя по iменi Майбуть.
Та знов ряхтить вона, незгасна, на неба чистiй пеленi,
Немов вертається кохана, щоб сльози витерти менi.
(1909)
Переклав Головко Дмитро
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Тәрәддөд вә шөбһә
Колебания и сомнения (Перевод А.Ахматовой)