I знову днина — лиш на те, щоб вимучити душу зрячу.
Вночi не сплю, а ледь засну — страхiтний сон щоразу бачу.
Безлюддя… А коли нараз майне лице — то й те чуже,
Личина вицвiла: блiдi, мов паперовi, щоки бачу.
Нi милосердя, нi добра… Мене зневiра стереже,
Як жертву на заклання,— кров i мiсиво багряне бачу.
Високi мури крижанi — о, розтрощити б ïх грудьми!—
Та марно: лiд, куди не глянь. Всесвiтнiй темний холод бачу.
Красунь веселий гурт — немов метелики серед зими:
Пощо лiтають у снiгах? Непотрiб рiзнобарвний бачу.
Жахаюся ступити крок — вичвакує гниле багно…
О смерте! В чiпкостi твоïй то радiсть, то скорботу бачу.
Не в’ється мисль на бистринi, бо всохло джерело давно.
Де пробивалося воно,— погибельну безодню бачу.
Хто порятує? Може, тi, про кого думав не зi зла?
Над вiрою кружля гавран. В Каабi iдолище бачу.
Чи я недужий? Чи в менi обломiвщина проросла?
Лице зiв’яло, та чому в душi я порожнечу бачу?
Лахмiтне тiло, мов кравець, латаю лiками щодень.
Дарма: не празниковий стрiй, а перетлiле стрiп’я бачу.
Колись давно у самотi втiшався сотнями пiсень —
Тепер не здумаю й одну… I, захлинувшись кашлем, плачу.
Переклав Римарук Iгор
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Хәстә хәле
В переводе на русский язык: Болезнь (Пер. В.Думаевой-Валиевой)