Розривайся, як i завжди, у вогнi палай, душа!
Ти милiша, як буваєш у неспокоï, душа!
Свiт щоразу вимагає, щоб давала ти плоди.
А який же плiд дозрiє без тепла твого, душа?
Уперед веди людину, будь твердою, як гранiт,
Призвичаєна до гнiту i до злигоднiв, душа.
Просiяй незнаним свiтлом, стань i чиста, i ясна,
Хоч була недавно вкрита ржою й плямами, душа.
Твоï прагнення — високi, варто все за них вiддать.
Ти правдивим благородством завжди сповнена, душа.
О, розправ своï ти крила, час полинути в полiт!
Вiд народження ти прагнеш в висотi ширять, душа.
Вiд загибелi рятуєш, всiм надiю подаєш.
Над безоднею стоявши, голос твiй я чув, душа!
Знай, веселi будуть люди, як весела будеш ти,
Скiльки мук, страждань зазнала ради щастя ïх, душа!
(1909)
Переклав Скляр Феофан
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Күңел
В переводе на русский язык: Сердце (Перевод В.Тушновой)
Сердце (Перевод В.Думаевой-Валиевой)