О вродлива, чи б я запалав, коли б ти такою жагучою не була?
Слiз моïх не бачила б ти, коли б менi долею-мукою не була.
Вiдкинув би миттю далеко-далеко вiд себе туманнi сумнi пiснi,
Коли б ти, лукава, принизливим смутком отим
у серцi моïм не була.
Хвиля за хвилею — не гойдалося б, не пiнилось
море кохання мого,
Коли б ти розгнузданим ураганом на денцi моєï душi не була.
Задля тебе лише я мiцно, навiки полюбив бя
цей свiт загадковий,
Коли б ти щодня рiкою нестримною нiжностi
для всього живого була.
Я уклiнно, щиросердно, як дервiш, навiки всевишньому
був би рабом,
Коли б ти, нiби отой невблаганний диявол,
моєю спокусницею не була.
Вiд горя, вiд муки я не спокушався б нiколи душу убити свою,
Коли б ти призвiдницею ворожнечi — з собою самим — не була.
I я не смiявся б нiколи, i не радiв, як той
одержимий Меджнун,
Коли б ти отiєю, що може пiдвести коня дерев’яного, не була.
На справжню поезiю були б схожими цi сумнi й нецiкавi рядки,
Коли б ти отiєю, що пам’ять мою i натхнення руйнує завжди,
не була.
(1907)
Переклав Швець Петро
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском:
Син булмасаң!
Если б ты не была… (Перевод В.Тушновой)
Когда б не ты! (Перевод В.Думаевой-Валиевой)