Я спеку й холод витримав. Я бачив все в життi.
Ходив по свiту без кутка — я бачив все в життi.
Тепер же хочу я радiть, смiятись хочу я.
Я горе знав з дитячих лiт. Радiти хочу я.
Навiщо та менi печаль? Впиватимусь життям.
Хай доля забере печаль, впиватимусь життям.
В жаданнi слави, лет орла я раз спостерiгав.
Та, задихнувшись, той орел на землю знову впав.
У мене крила, ноги є, я падав i вставав.
Я життєлюб, я повен сил, бо я життя пiзнав.
Вiдчув я велич у собi, душi вогонь живий.
Тож, лицемiре, бережись, мiй вороже лихий!
I не жартуй з богатирем! Бо в запалi своïм
Я сам колись зiпхну тебе з усiм кублом твоïм.
Переклав Коваль Григорiй
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Монафикъка
В переводе на русский: Лицемеру (Перевод Н.Ахмерова)
Лицемеру (Перевод В.Думаевой-Валиевой)