Зiйди, свiтило думки! Хай хмара вiдпливе,
Теплом зiгрiй — i совiсть iз мертвих оживе.
Як ти не вкажеш шляху — не досягну мети,
Вогонь мiй не погасне, як не погасиш ти.
В безоднi я, рятунок — в руках твоïх… Та нi:
Нема за що вхопиться — вiрьовку кинь менi.
Моє ясне свiтило, свiча моя, свiти!
Що сонце над землею, якщо не свiтиш ти?
Ти покажи обличчя — заквiтне день ясний,
Хай у саду надiï буяє квiт весни!
Нiч безкiнечна вслала всю далину мою:
ïм камiнь замiсть хлiба, не воду — труту п’ю.
Земля тверда здається, ступаю — дна нема…
Здригну: спiймав не птаха, а жабу упiймав.
Суцiльний морок… Звiдки така в менi крутiж,
Що ворога голублю, на друга — кину нiж?
Усе в менi змертвiло… Надiє, молоди!
Куди менi податись, як згубленi слiди?
Сховалось моє сонце… О нi, не на вiки,
Ти, совiсте, неждано прокинешся-таки!
Душа ганьби не стерпить, у нiй вже тлiє гнiв,
На клуню випадково орел могутнiй сiв…
(1908)
Переклав Головко Дмитро
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Өмид
В переводе на русский язык:
| Надежда (Перевод В.Думаевой-Валиевой) |
|
Надежда (Перевод Н.Ахмерова)
|
|
Надежда (Перевод А.Ахматовой) |