Я вчора чув, народе, голос твiй:
Зринала пiсня аж iз серця дна.
I я подумав: скiльки горя в нiй,
Яка пекучо-жалiбна вона.
У нiй напiвзабутiсть давнiх лiт,
Многостраждальнi долi всiх татар…
В протяжних звуках — трьохсотрiчний гнiт.
I все ж вона манила дивом чар.
Не вимiряти нам пролиту кров
I не злiчити всiх жахних годин,
Та полум’яну, вiддану любов
Мелодiя принесла iз глибин.
Зчудовано я слухав звiддаля
У невимовнiм захватi своïм:
В нiй рiдна вiдкривалася земля —
Булгар, i Ак-Iдель, i отчий дiм.
Не стримався. У спiвака спитав,
Ледь чутно приторкнувшись до руки:
«Яку ти, брате, пiсню проспiвав?»
Менi сказав татарин: «Аллюки».
(1909)
Переклала Клименко Леся
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Милли моңнар
Национальные мелодии (Перевод В.Тушновой)
Национальные чувства (Перевод Р.Бухараева)