Нас неуцтво обплутало, бо ми усi голота.
«Не рухайся!» — кепкує-насмiхається пiдлота.
Мiж нас — невiгластва сорокаглавий скорпiон.
Та вiн один лише, а ми — народ, нас цiлий легiон
Все ж вирватись бракує сил. У путах вiчних ми.
Вiн душить нас: мовчiть а чи волайте iз пiтьми!
Коли ж ми й вирвемось — надiï свiтлi, де ви?
Безправнi: свободи в нас нема, немає лева.
Заплутались у неуцтвi. Глибока прiрва ця.
У неï летимо. Нi дна не видно, нi кiнця.
Бо на малюнку цiм — iшанiв премiцне сильце.
Надiйнi петлi там. Та нас не радує оце.
I навiть бог дивується, смiх сипонув, як град,
Застерiгає ангелiв: не упадiть униз, там — ад.
(1906)
Переклав Швець Петро
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Рәсемгә ишарә