Релiгiя — нiби старезна, пiдгнила давно стiна:
Штрикне хтось, жартуючи, пальцем — то тут i впаде вона.
Вiдомо: усяке дерево з корiння тодi гниє,
Як ворона, а не соловей там лаштує гнiздо своє.
Цей дядько в мечетi губами ледь ворушить чому?
Подума сусiд, що молиться, то й достатньо йому.
«Хто не зiгнув ще колiна?» — сусiд пильнувати став.
Хоча i рядка не знає з корану людина та.
Сюди ти заходиш, дядьку, як ще батько ходити звик,
Як ходить сюди залишений надворi твiй черевик.
Скажи-но, чому в мечетi сьогоднi i ти, купець?
Чи живий-здоровий? Казали: торгiвлi твоïй — капець.
Як базарував ти у п’ятницю? Шкiр накупив, скажи?
Чи бачить намаз твiй нещирий сам преподобний хаджi?
Уздрiє — похвалить: «Ахмет — предобрий-таки чоловiк,
Вiн благочестивий, чемний. Таким легше прожити вiк».
Нащо, шакiрде, гундосиш в мечетi святiй iзнов
Та кривиш коран, мов корова, пихтиш, відригуєш плов?
З померлого маєш зиск: смачний поминальний обiд.
Скiльки ж ти п’ятакiв заробив над мерцями, шакiрд?
Переклав Швець Петро
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарком: Дин вә гавам