1
Довго-довго
В медресе ми
Всi лежали.
Темнi, хмурi.
Нерухомi,
Як той камiнь,
Що не зрушать
Навiть бурi.
2
Заховались
Ми вiд сонця,
Затулили
Усi вiкна.
Свiтла й променiв
Цурались,
Щоб у пiтьмi
Жити вiк нам.
3
Натягнувши
Ковдри, спали
Безпробудно
Ще й немало.
Хоч свiтало,
Але наше
Сонце щастя
Вже сiдало.
4
Безтурботно
Ми лежали
I свою
Гноïли силу,
Покорившися,
Лягали
Передчасно
У могилу.
5
Як ломаччя,
Ми засохли,
Стали чахлi,
Жовтолицi.
Сморiд гною
Ми вдихали,
Мов огиднi
Тi мокрицi.
6
I, втерявши
Честь i совiсть,
Зiпсувались
Ми до того,
Що в розпустi
Перевершить
Сатану
Могли самого.
7
Нi води в нас,
Анi хлiба…
У багнюцi
Ми — без сили.
Тiльки в снах,
Що набiгали,
Омовення ми
робили.
8
Торбу зшивши
Iз халата,
Ми бродили
Жебраками
I прохали
У багатих,
Де ворота
Пiд замками.
9
Нас дешевше
Цiнували,
Нiж камiння,
Деревину…
Невелику ж
Ми, шакiрди,
У татарiв
Мали цiну.
10
Всi ми честю
Торгували,
Безсоромно,
Як тi шлюхи;
Ми в кочiвлi
Завошiли
I попухли
З голодухи.
11
Ми схоластику
Учили,
Жвачку день у день
Жували.
Не мукою
I не тiстом —
Глевтяком давучим
Стали.
12
Хоч ледачi
І дурнi ми —
Нас учили
Буть катами.
А розумних,
Дiловитих —
Ой, як мало
Помiж нами!
13
В жертву пiтьмi
Принесли ми
Днi юнацькi,
Ще зеленi.
Тiльки голови
Голили
I точили
Теревенi.
14
Багачi нам
Дарували
Дочок грубих
I кульгавих.
I ставали ми
Рабами
Тестя й тещi —
Злих, лукавих.
15
А коли нам
Зустрiчались
Удовицi
Застарiлi,
Ми, як в пекло,
Йшли у прийми.
Без грixа
В огнi горiли.
16
Зазнавали
Вiд людей ми
I зневаги,
I образи:
Бiдний довго
Був незрячий,
I ганьбили
Нас щоразу.
17
Та народ наш
Несвiдомий
Винуватить
Ми не будем:
Бо слiпого
Неборака
Не осудиш,
Кажуть люди.
18
А хазрети?
Цi ж бо зрячi!
Та звернутись
До народу,
Щоб пiднявсь
За кращу долю, —
Нi, на це
Не здатнi зроду!
19
Глянеш: видно
Тiльки пузо —
Ледве-ледве
Влазить в дверi.
Щоб наповнить
Кляту пельку,
Скiльки треба
Ненажерi!
20
— Буть реформi,—
Ми казали,
Хоч i знали:
Ой, не буде!
Мов колоди,
Ми лежали
В остогидлiй
Ямi з брудом.
21
Залишаєм
Медресе ми.
Скiльки можна
Тут страждати?
Ми добра
Вiд вас чекали.
I йдемо вже,
Годi ждати!
22
Тож вперед,
Смiливо, друзi!
Не вертатись
У минуле!
Довго всiх нас,
Дурнiв темних,
Медресе
Назад тягнуло.
23
Ми народу
Йдем служити
I поринем
Всi у працю,
Перешкоди
Всi здолаєм,
Всi за дiло
Будем браться!
(1907)
Переклав Лагода Валентин
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Мәдрәсәдән чыккан шәкертләр ни диләр
Перевод на русский: