Урочисто i велично розгорається зоря,
I печально, i журливо блiден мiсяць догоря.
Тонуть зорi бiлотонно… Тиша тиш. Але за мить
Пробудивсь вiтрець досвiтнiй — листя вранiшньо тремтить
Даль вiдкрилася для зору, простір, сонцем осiян,
Бо зняла природа ночi оксамитовий чапан.
Цiлу нiч не ворухнувшись у натомливому снi,
Враз озера, мов дзеркала, спалахнули в глибинi.
Пробудились трави… Квiти усмiхнулись до птахiв,
I дощем пролився буйним раннiй захват солов’ïв.
Щоби цю красу зустрiти, бiлi хмари кочовï
В небесах застигли раптом, нiби й справдi неживi.
Нi, таки нема в природi чарiвнішоï пори.
Це твоя пора, поете! Це твоя пора. Твори.
(1910)
Переклав Герасим’юк Василь
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском языке: Җәйге таң хатирәсе
В переводе на русский язык: Летняя заря (Перевод В.Тушновой)
Летняя заря (Перевод Н.Ахмерова)
Рассвет (Перевод В.Думаевой-Валиевой)