Жив собi купець — великий бай,
Ситий i здоровий, як бугай.
Вийшов раз на вулицю купець,
А йому назустрiч — горобець.
Цьвiнь-цьвiрiнь… I, пурхнувши з кущiв,
Вiн до нього просто пiдлетiв,
Пiдлетiв на голову купця,
На смушеву шапку з баранця.
«Ти диви, який ти молодець!»—
I спiймав горобчика купець.
Горобей цвiрiнькать перестав
I купчинi раптом проказав,
Як у давнi днi, бувало, сам
Говорив Яфет, i Сам, i Хам.
Каже отакi йому слоза
(Вiн купцевi баки забива):
«Коли хочеш вигоди собi,
Стану у пригодi я тобi.
Як на волю випустиш мене,
Матимеш багатство, й не одне.
А за добру послугу мою
Заживеш, купчино, як в раю.
Три поради, коли хочеш, дам,
Думаю, це вигiдно купцям…»
«Говори,— сказаз поважно бай,—
То не зле — купцю попасти в рай…»
«Ось моя найперша iз порад:
Що згубив — не вернеться назад.
Другу ти пораду пам’ятай:
Скрiзь посильне дiло вибирай.
Є порада третя, не нова:
Не звiряйся на чужi слова».
Вiдказав на те купець: «Дарма,
Вiд порад цих користi нема.
Не одуриш ти мене таки,
Цi слова — фальшивi п’ятаки».
Стрiпонувсь горобчик-неборак
I сказав багатiєвi так:
«Ти моïх не слухаєш порад.
Що згубив — не вернеться назад
Означає: втратив тисячi,
Не пияч iз друзями вночi.
За бариш великий не берись,
Без грошей зостанешся колись.
Не звiряйся на чужi слова —
Це усiм порада не нова.
Як iз пана не буває жнець,
Так з базiки не завжди мудрець.
Краще май синицю у руках,
А не журавля у небесах…»
«Баєчку стару говориш ти,
Все ж на волю випущу, лети!»—
Вiдказав на те купчина-пан
I пiшов собi через майдан.
Поспiшає в клопотi купець,
А за ним лiтає горобець.
То над головою пролетить,
То над вухом знову просвистить,
То за нiс черкне крилом своïм,
То сiда на гiлку чи на дiм.
Спалахнув в очах купчини гнiв:
«Ти мене ще й ображати смiв!»
«Нi, таких, як ти, багато є,
Шкоди ïм образа не дає.
Якби мав у головi ти лад,
Скористався б iз моïх порад,
Був би ти багатий чоловiк,
Торгував щасливо цiлий вiк.
Я тобi належне вiддаю
За цiкаву баєчку мою.
Як мене ти у руцi тримав,
Нi про що не вiдав i не знав.
Розпоров би ти менi живiт,
Там би вгледiв камiнь-самоцвiт.
Мав би скарб вiд мене, горобця,
Той же камiнь бiльше вiд яйця.
Ти, скажу, роззява iз роззяв:
Не ловив би гав — багатство мав!.. »
Як зачув слова тi багатiй,
Став як пень купчина, сам не свiй,
Кинуло у пiт лице блiде,
Пiдломились ноги, ледве йде.
Дума: ну який же я дурний,
Еж у нього камiнь дорогий!
I почав купчина ворожить —
Без брехнi у свiтi не прожить.
Розсипає, мов горох, слiвця —
Як би ще впiймати горобця.
Пiдкрадається, втирає пiт,
Блимає очима, наче кiт:
«О пташино, горобейку мiй,
Ти правдиве слово зрозумiй.
Скiльки маєте нужди та бiд,
Як страждає весь пташиний рiд.
Все лiтай, шукай зерна й пиття,
Ох, важке циганське те життя!
Влiтку ще нiчого, як не як,
А зимою — лиш один кiзяк.
Ув осiннi ночi, на дощi,
Сiромашнi, мерзнете в кущi,
А холоднi випадуть снiги —
Вам лiтати вже нема снаги,
В мене ж краще, маю дiм, сiм’ю,
Там усе у мене, як в раю,
Топим печi, не страшна сльота,
Вiчне лiто в хатi процвiта.
Чим пищать голодним «цвiнь-цвiрiнь»—
Забирайся в просо на черiнь!..»
Вiдповiв купчинi горобець:
«Ну й брехать ти, дядьку, молодець!
Ти мене обдурюєш дарма,
Хоч i пан, а розуму нема.
Ти мастак плескати язиком,
А насправдi схожий з вiслюком.
«Що згубив — не вернеться назад»:
Ти мене пустив, тепер не рад.
Можеш плакать i ходить, як тiнь,
Що було — минуло, цвiнь-цвiрiнь!
Може, навiть кинеш бариш,
Та не стане легше на душi.
«Скрiзь посильне дiло вибирай».
Ти собi навiк запам’ятай:
Хоч мала голiвка в горобця,
Та зате розумнiша купця.
Ще ж казав: «Купецька голова,
Не звiряйся на чужi слова.
Бач, повiрив на моє слiвце,
Став на дурнiв ти своє сiльце.
Не послухав трьох моïх порад…
Бачу, ти, купчино, щось не рад.
Ой же дурню, телепню, тюхтiй,
Де у мене скарби, зрозумiй,
Чи залiзе камiнь-самоцвiт
Горобцю малому у живiт?
Ти ж бо сам держав мене в руках,
Сам ти знаєш: я маленький птах.
Скарб-яйце не влiзе у живiт,
Дурень ти на цiлий божий свiт!»
Бай роздувся, як червоний мiх,
Бо пошився в дурнi всiм на смiх,
I про цю пригоду з горобцем
Не признався нi одним слiвцем.
Двадцять рокiв у сiм’ï своïй
Все мовчав купчина-багатiй.
I лише на двадцять перший рiк,
Як напився, розв’язав язик.
Ну, а я пiдслухав це в юрбi
I списав цю баєчку собi.
Переклала Жолдак Олесь
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Өч хакыйкать
В переводе на русский язык: Три истины (Перевод В.Думаевой-Валиевой)