Аристократи-павуки (все, що ïстiвне,— все хапай!)
Жеруть щомитi, щодоби, аж страшно, як жеруть, ай-яй!
Мов губернатори, жеруть — блюють. Либонь, для того свiт
Створив аллах, щоб жерти ïм, щоб здором обростав живiт.
Тут кожен свiй торує шлях: як тiльки перехопить край,
Вiд столу до клозету мчить — то ïхня гiднiсть, ай-яй-яй!
Народ хай згине, пропаде чи спопелиться геть нехай,
Та тiльки б був у них живiт, що тiльки знає: «Дай, дай, дай!»
Поглине нас провалля це, благай пощади не благай.
Тож не мовчати личить нам, коли живiт росте, вай-вай!
Живiт — неначе Каф-гора, живiт росте над небокрай.
О не нажерся досi вiн, ти знаєш, мiнлiбай-бабай.
Засяє сонце на душi, якщо вгородимо ножа
В те черево бридке гуртом, допоки молода душа.
Єднаймось, друзi, бо назад уже немає вороття.
В єднаннi — щастя i любов, в єднаннi — воля i життя.
Лахмiття геть! Недовго нам марнiть на смiтнику доби.
Надiя кличе нас на бiй, вона нiщо без боротьби.
Вперед на трутнiв, не втече вiд кари нашоï баглай
В грозових спалахах «ура!», в помстивих вибухах «банзай».
Немає вiри, горе нам, ïï даремно не шукай,
Закаламутив джерело циганський шарварок, ай-яй!
Невiрнi скрiзь — куди не глянь. Хiба в таку гiркотну мить
У мусульманина душа не запече, не заболить?
Як нiж, я б’ю у ненажер, в лихий живiт, в ненатле зло!
Грабунки, гвалти без жалю — то ïхнє кревне ремесло.
Напевне, досить, не пиши, замовкни назавжди, i край!
Та не лякається погроз анi тортур поет Тукай.
Так, я писатиму завжди, не замордує душу страх,
Вогонь палатиме в душі, вогонь палатиме в серцях!
Борцям я руку подаю. Тяжка моя терниста путь,
Та не шкодую, цим живу. Зi мною — правда, в правдi — суть.
Наш порятунок в боротьбi, у загартованих серцях.
Хто зважився iз нами йти, не згубиться на манiвцях.
(1907)
Переклав Ковалiв Юрiй
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Сорыкортларга
Перевод на русском: Трутням (Пер. С.Ботвинника)