Одрiкся правди й вiри люд:
Грiхом обвитий, як змiєю,
Вже не боïться бога… Блуд
I скверна княжать над землею.
Хоч пiст, а до харчiв — навскач,
Жере i п’є — хоч стiй, хоч плач,
Такий вiн, набожний багач,—
Живе утробою своєю.
Закованi в мiцних ланцях,
Ми, сила зла,— на манiвцях:
Прицвяхував всевишнiй цвях,
I сили в нас — немов у глею…
Ми безневиннi, як дитя, —
Хто ж правовiрних iз пуття
Збивав?! А люд усе життя
Грiх покриває чортвнею.
I слуха бог iз висоти:
«Лихий попутав нас, прости!..» —
Впертющий люде, радше б ти
Ладнав iз совiстю своєю!
Переклав Римарук Iгор
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Рамазан гаетендә Иблиснең шәйтаннарына хитабы