Як не втримаєшся на ногах,
як пiдкосить бiда,
Як свiй одяг забрудниш,—
я чисту хустину вiддам.
Коли скажуть «дурний»,
сипонувши у вiчi пiску,
Коли всi вiдштовхнуть,—
я прийду у годину гiрку.
Мiж сердець кам’яних
не самотньою буде душа:
Наша дружба мiцна i надiйна,
мов криця ножа.
Хто смiється над горем,
дiстане суворий урок.
Вiд твоєï бiди
я вiзьму собi бiльший шматок.
Але iншi тобi не пробачать,
хоч падай до нiг,—
Наплювати на це ïм!
Упав — значить честь не зберiг.
Хто осудить тебе,
як порок заховаєш ти свiй?
Але спробуй спiткнутись —
як вiвцi, тiкають мерщiй.
Хто ж карає нас?
Чий чути голос, безгрiшен i строг?
Не карає нiхто!
Наш суддя — це наш праведний бог!
Не гнiвись на людей,
хоч вони заслужили-таки,—
Ïх любов швидкоплинна,
як талi веснянi струмки.
Заспокойся, не треба.
Хай в горлi розтане клубок.
Не шукай справедливостi в свiтi,
що надто жорсток.
Я сказав тобi все.
В цих рядках анi крихiтки лжi.
Якщо ти упадеш —
ось хустина моєï душi.
Переклала Клименко Леся
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: …га ("Шома тормыш юлында…")
В переводе на русский язык: K*** (Перевод Н.Сидоренко)