Свободо, порятуй нас вiд мороку та мли
I смолоскип братерства та правди запали!
Лиш воля — наш єдиний i справедливий бог,
Богiв у нас вiднинi не може бути двох.
Ми iдола в мундирi за бога прийняли,
Бо вiрили: в колодi душа i зiр жили.
Хаттабом стань, свободо, та iдолiв звали,
Щоб Лот й Монат з Гоззою до Кааби не йшли!
Чому судьба народiв у iдола в руках,
Таж на шляхах правдивих одвiку вiн блука.
Воздай же всiм належне: бо ницих — пiдняли,
Зате високих духом ведуть в багно хули.
Оце ж вiн — кiнець свiту: бо промiнь правди згас,
Вiд смути чистий розум потьмарився у нас.
Зоря єднання з неба десь щезла палахка,
Тож людянiсть ще далi тепер, нiж птах Ганка.
В облогу нас затисли пекельнi вояки:
Кати гармати котять, гарцюють козаки.
I дивно, що злочинцям без бога чинять рай,
А праведним — у пеклi щоденному страждай.
Татарському народу тепер хоч падай ниць,
Пишу слова цi кров’ю: послухай i жахнись!
Поквапся: нас зганяють iз рiдноï землi,
Лишилося єдине — пощезнути в iмлi.
Закон велить: «Людинi належить ця земля!»
Чому ж його свавiльно захланна точить тля?
Забуто слово боже — його катує мста,
Тож вiрнi вiдцурались iсламу i Христа.
Що в словi тiм правдиве — усе звели внiвець,
Релiгiï ж належить дать правди путiвець.
Раюють в цьому свiтi злочинцi-дикуни,
Це ж хто таке придумав, що нам вони — пани?
Народу щире серце вони плюндрують знов,
Нащо хвала та цукор — таж ïм смакує кров!
Щоб Гог з Магогом вкупi цей бiлий свiт не зжер,
Хай Дума вал насипле, як мудрий Iскандер!
Це ми, голоднi й босi, стаєм на твiй порiг,
Одкрий обличчя, Воле, подай достатку рiг!
Божественна, поету язик ти розв’яжи,
Звели: «Про правду й кривду народу розкажи!»
***
Повiдчиняй, Свободо, й для нас ряснi сади
I мiй народ татарський у майбуття веди!
Хай путь йому правдива простелиться й пряма,
Щоб ноги нам нiколи не спутала чалма!
(1907)
Переклав Халимоненко Григорiй
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Хөрриятә
К свободе (Перевод В.Думаевой-Валиевой