I
Минули днi росiйського рiздва,
Одразу ж i зима ввiйшла в права.
I крамарi притупують вiд стужi,
В долонi б’ють, подзенькує грошва.
Сiнний базар обсiли паничi,
Ïм, звiсно, не сидиться на печi,
Бо тепло в хутрах лисячих. Кепкують
З убогих — є побавитися чим.
Вся потолоч сповзлася на торжок.
Зiгрiтись нiяк — на замку шинок:
Як тiльки вiн вiдчиниться, цей натовп
Б’є мiцно в денця бутлiв i пляшок.
«Вологи нам iз черева хлюпни!
Зiгрiй, налий у кухлi рiдини,
Тiла вгорни зсередини в бешмети…
Горiлко, дай дожити до весни!»
Шакирд бiжить, i назирцi — школяр,
Ïх порятує тiльки бакаляр.
Двох ворогiв, завжди непримиренних,
Звiльнив мороз вiд розбрату i чвар.
II
Вiтри в степу в обличчя люто дмуть,
Завiï замiтають санну путь,
Кiнь схарапудивсь, дибки став, за снiгом —
Вовк чи розбiйник?.. Снiжна каламуть.
Страх у душi: «О вовче клятий, злий!
Нехай тобi в горлянку всадять кий!
Хай твоï зуби, до грабель подiбнi,
Як глузд магишатиста, вкриє гнiй!»
За вiщо ти грабуєш бiдний люд
I завдаєш без мiри лиха й скрут?
Невже мужик запряг свою шкапину,
Щоб ти чинив над ними самосуд?!»
III
На озерi Кабан затверднув лiд.
Для багачiв нема турбот i бiд.
Щодень, щонiч басують — все даремно:
Зiйшовсь на Iшмуратi клином свiт.
Багатого не вжалить морозець.
То смiх дзвенить, то зблисне ковзанець
Над озером Гнилим: гуляє молодь —
I ковзає по колу й навпростець.
IV
Бродив я довго вчора. Холодок
Мене проймав нещадно до кiсток.
«Побитися б iз кимось навкулачки!»—
Подумав лиш — дивлюсь: iде панок,
Такий собi, ставний, не з горопах,
На ньому одяг, як на всiх панах,
Кудись убiк дивився вiн поважно…
Я тут йому й заïхав по зубах.
Почувсь, як на пательнi,— грiє так
I жару задає чужий кулак.
Подумавши: «Та й мiру треба ж знати!»—
Ушився ваш слуга, бо не простак.
А ставши осторонь, я знову осмiлiв
I кинув йому кiлька теплих слiв.
Та, щоб удруге не ризикувати,
Завбачливо i тихо вiдступив.
V
Брати росiйськi справили святки.
До смертi повпивалися дядьки.
А втiм, торiк на мусульманське свято
I в нас були такi ж от пияки.
Мороз чи свято — видно, все одно,
Грiх чи не грiх — було б лише вино.
«Як помаранчi в ящику, загине
Без нього молодiсть»,— спiвається давно.
Переклав Буряк Юрiй
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Суык
В переводе на русский язык: Мороз (Пер. В.Думаевой-Валиевой)