Коли в поезiï моïй i смiх, i жарти є,
То тiльки горю й долi злiй прокляття в нiй моє.
Над сумом я смiюсь в душi — доволi горювать.
Стомивсь душею я давно i скнiти, i страждать.
А людське горе до змiï подiбне, знаю я.
Там, де лякаються його,— злорадствує змiя.
Нi, нi, не так! В стражданнi я пройду свiй шлях земний.
Хай босий буду, а скажу: кяуш1 мiй як новий.
1 Кяуш – мiлкi шкiрянi калошi.
(1912)
Переклав Коваль Григорiй
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Көлке түгел