Нiч осiння. Не заснути. А надворi вiтер плаче.
То не вiтер — люд голодний перед смертю гiрко плаче.
«Ви, робiтники, трудящi, сидите тепер голоднi»,—
Це землиця милостива, мов та рiдна мати, плаче.
Золотi вставляють зуби постарiлiй знатнiй панi,
А дiвчатко-ясенятко хлiба просить, гiрко плаче.
Батько з сином помирає, бо нема чого вже ïсти,
I, жалiючи ïх душi, Азраïл в печалi плаче.
Коли стогнуть скрiзь голоднi — то i свято нам не свято.
Iсмагiл iз Iбрагiмом у своïх могилах плачуть.
В ситих весело на серцi, як молитву проспiвали,
Та, зачувши цю молитву, бiдняки вiд неï плачуть.
Нiч осiння. Страшно, темно. А надворi вiтер плаче…
Вiтер — звiстка. Перед смертю люд голодний гiрко плаче.
Переклав Жолдак Олесь
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Көзге җилләр
В переводе на русский язык: Осенние ветры (Перевод В.Думаевой-Валиевой)
Осенние ветры (Перевод В.Ганиева)