I
Якщо слово «любов» — поцiлунки, обiйми святковi,
Про подiбну любов я не мав поняття анiколи.
Звiдки знати було про душевнi тортури i рани?
Може, й справдi, любов ця звичайна, нiким не впiзнанна?
Нi, любов — це високе, тонке щось i найяскравiше…
По-арабськи «мексадi ексi…». Його славлю цим вiршем.
Я кохану благав, у мовчаннi молився, щасливий,
Трепетав, червонiв, сподiвавсь тайкома, соромливо.
В однiй однiй був той свiт, у який я без тями повiрив
I молитви для неï складав — божества i кумира.
Наче свiчка, загас: юнi квiти, що в серцi лелiяв,
Почорнiли, згорiли, i вiтер ïх попiл розвiяв.
II
Перед тим як вiдкрились арабам iсламу завiти,
Дерев’яним кумирам вони поклонялись, мов дiти.
Справжня вiра прийшла, лжi тупоï не стало,
I вiдкрились ïм очi — полуда спливла i розтала.
I, долаючи сором, питали вони, нiби з ляку:
«Та невже ми молились насправдi оцим дровинякам?»
Промiнь думки моєï з-за хмари проткнувся, мов шило,—
Мене пристрасть бездумна, на щастя, одразу лишила.
Слава богу, свiтлiше поглянула з далей дорога.
Тiльки сором пече: я ув iдола вiрив, як в бога.
Пустота на душi… Я прокляття вам шлю, може, всоте,
Здрастуй, яснiсть думок, здрастуй, iстино, здрастуй, робото!
Переклав Головко Дмитро
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском языке: Иһтида
В переводе на русский язык: Прозрение (Перевод В.Думаевой-Валиевой)
Постижение истины (Перевод Р.Морана)