Цензури не стало, люди.
Де рабство, де гнiт? — питаю.
Вдихаймо на повнi груди
Вiдродження свого краю.
Рiвнi у братньому колi
Нарештi зiйшлися народи.
Бiла намiтка — для волi.
Сiрий кожух — для свободи.
Заводи мовчать похмурi,
Ситi робочою кров’ю.
Вiднинi кiнець цензурi
З iyдиною любов’ю.
Загинуло нас немало.
Свiт у жалобi трагiчнiй.
Нас як би не катували, —
Незнищимi ми, бо вiчнi.
Шакирде, студенте, додолу
Нiхто з нас не впав од страху.
О, не забути нiколи,
Як гордо ми йшли на плаху!
Кайдани взялись iржею,
Розпалися, наче глина.
Над звiльненою землею
Воскресла душа солов’ïна.
Я свого нащадка бачу —
Ми долю круту обрали,
Занурену в кров гарячу
Революцiйноï правди.
(1905)
Переклав Ковалiв Юрiй
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Хөррият хакында
В переводе на русский:
| О свободе (Пер. Р.Морана) |
|
О свободе (Пер. В.С.Думаевой-Валиевой) |