Славний Пушкiн, мiж поетiв тобi рiвного немає!
Устремлiннями твоïми i моя душа палає.
Вiрш твiй радiстю проймає i дерева, i камiння —
В твоïм серцi невгасиме слова вiчного горiння.
Все пiдвладне чарам слова чудодiйного, у ньому
Торжество всього живого й воскресiння неживому.
Вiрш твiй душу зiгрiває й розганяє темнi тучi,
Так пiд сонцем всесвiт сяє i усе на ньому суще.
Мудрiсть дум твоïх високих у твоïм вiдчув я словi,
Куштував в саду твоєму я плоди його чудовi.
У садах твоïх казкових я гуляв, ходив щасливий,
Солов’ïв твоïх я бачив, слухав ïхнi чари-спiви.
Вiд твого, поете, слова ллється радiсть, повнить груди,
За твоє високе слово ставлять пам’ятники люди.
I вiршi твоï, i прозу я люблю, люблю без мiри,
Й не менi-то розбиратись: хто ти був, якоï вiри.
Так, твоï пориви в мене, тiльки ж сили я не маю,
Може, дасть ïï могучий, той, мою хто душу знає.
(1906)
Переклав Гончаренко Iван
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Пушкинә
Перевод на русском:
| Пушкину (Пер. С.Ботвинника) |
|
Пушкину (Пер.В.С.Думаевой-Валиевой) |