Габдулла Тукай Рiднiй землi

Заказання моє, з юних лiт я розстався з тобою,
Але знов повернувся, зiгрiтий любов’ю палкою.

Цi поля i луги почуття моï вабили завше,
Полонили мене, моє серце в обiйми узявши.

Хоч на цiй я землi знав сирiтство й тяжке бiдування,
Хоч зазнав од образ я душi молодоï страждання,—

Але час той минув, одлетiв у минуле, мов птиця,
Що було, те пройшло i тепер лише в снах менi сниться.

Хоч i хвилi твоï налiтали, але не втопили,
Хоч вогнi пiдступали, та серця мого не спалили.

I тодi зрозумiв я, о земле, о рiдний мiй краю,
Твiй вогонь, твоя хвиля лиш силу у душу вливає.

Все у тебе святе: i струмок, i джерела, i поле,
I шляхи, i стоги, ожереди i села навколо;

Твоя осiнь, зима, i весна твоя, й лiто пекуче,
Полотно, постоли, i панчохи твоï, i онучi!

I корови твоï, i бики на просторi степному…
Рiдна земле, менi ти хороша i рiдна в усьому.

(1907)

Переклав Гончаренко Iван

(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)

Оригинал на татарском: Туган җиремә

Перевод на русском:

Родной земле (Перевод А.Ахматовой)