Вiн був нiби море, що силою рiвне красi.
Вiн зiркою був, що не гасне в ранковiй росi.
Всi лики святих пригадаю, та знову забуду:
Свiтлiших од нього не знайдеш i на небесi.
Однаково: дука чи злидень, мiцний чи слабкий,
Погляне на кожного — цвiтом обсипле iз вiй.
Життям-гнойовищем вiн совiсть пронiс, як перлину,
Найменшоï плями нема на перлиноньцi тiй.
Вiн дотепом гострим вирубував зло до ноги.
Вiд усмiшки, нiби вiд сонця, щезали снiги.
На обширах мислi його — як на срiбнiй дорозi,
I мрiï його — життєноснi, як срiбнi плуги.
Та все, що не цирк,— марнота: не розгледить юрба,
Ïй бульбашки з мила подай — хай од щастя стриба.
Нiхто не розчув i того, що промовив вiн смертю…
Справдешнiй людинi шаноба — за звичай хiба?
Переклав Римарук Iгор
(Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175 с.)
Оригинал на татарском: Хөрмәтле Хөсәен ядкяре
В переводе на русский язык: Светлой памяти Хусаина (Перевод В.Думаевой-Валиевой)