Тукай – тәрҗемәдә
Хоч казенний лiс, та гарний: i дубки є, i сосна; Є горiлка — пий, хоч трiсни, та казенна i вона. Як творця не вихваляй ти, будеш нидiти в боргах: Щедро вiрою й податком надiлив тебе...
Закаляна душа збиткується над цнотами. На чисту, свiтлу путь не звернемо з болота ми. Як злодiй, що украв в сусiда гаманця, Ми правди боïмося, брехнею вшили рота ми. Для бiдного у нас забракло щирих слiв,...
Я спеку й холод витримав. Я бачив все в життi. Ходив по свiту без кутка — я бачив все в життi. Тепер же хочу я радiть, смiятись хочу я. Я горе знав з дитячих лiт....
Бундючнi не змордують власну душу: В саду життя стрiчали тiльки ружу. Проклять не чують. Не завважать зло – Убгають «є» й милуються: зело. Ïх не шмага судьби жорстока рiзка: Доточать «бе» — i шелестить берiзка....
Ну, що це — «не любов»? В любовi рис чимало. Для Гейне — це зоря, яка iз неба впала… Ïй так не повезло: на звалищi-недолi Лежить тепер одна — смiття, дрантя навколо. Там хрюкання свиней,...
I Якщо слово «любов» — поцiлунки, обiйми святковi, Про подiбну любов я не мав поняття анiколи. Звiдки знати було про душевнi тортури i рани? Може, й справдi, любов ця звичайна, нiким не впiзнанна? Нi,...
Як не втримаєшся на ногах, як пiдкосить бiда, Як свiй одяг забрудниш,— я чисту хустину вiддам. Коли скажуть «дурний», сипонувши у вiчi пiску, Коли всi вiдштовхнуть,— я прийду у годину гiрку....
Пушкiн, Лермонтов. Ïх вiршi — це могутнiй океан, Пушкiн, Лермонтов — двi зiрки, i Тукай — зоря Чулпан. Ти ж, отруєне щенятко, узбережжям дрiботиш, Не дiстанеш до зiрок цих — марно в небо дзяволиш! Зникни...
Коли була б до раю кладка та не така тiсна! Коли б вино життя гiркого не випив я до дна! Життя ж iде круговоротом. Чи так мiркуй, чи сяк: Пiсля зими ще й буде лiто...
Нiч осiння. Не заснути. А надворi вiтер плаче. То не вiтер — люд голодний перед смертю гiрко плаче. «Ви, робiтники, трудящi, сидите тепер голоднi»,— Це землиця милостива, мов та рiдна мати, плаче. Золотi вставляють зуби...