Иҗат

Бундючнi не змордують власну душу: В саду життя стрiчали тiльки ружу. Проклять не чують. Не завважать зло – Убгають «є» й милуються: зело. Ïх не шмага судьби жорстока рiзка: Доточать «бе» — i шелестить берiзка....

Ну, що це — «не любов»? В любовi рис чимало. Для Гейне — це зоря, яка iз неба впала… Ïй так не повезло: на звалищi-недолi Лежить тепер одна — смiття, дрантя навколо. Там хрюкання свиней,...

     I Якщо слово «любов» — поцiлунки, обiйми святковi, Про подiбну любов я не мав поняття анiколи. Звiдки знати було про душевнi тортури i рани? Може, й справдi, любов ця звичайна, нiким не впiзнанна? Нi,...

Як не втримаєшся на ногах,                      як пiдкосить бiда, Як свiй одяг забрудниш,—                      я чисту хустину вiддам. Коли скажуть «дурний»,                      сипонувши у вiчi пiску, Коли всi вiдштовхнуть,—                      я прийду у годину гiрку....

Пушкiн, Лермонтов. Ïх вiршi — це могутнiй океан, Пушкiн, Лермонтов — двi зiрки, i Тукай — зоря Чулпан. Ти ж, отруєне щенятко, узбережжям дрiботиш, Не дiстанеш до зiрок цих — марно в небо дзяволиш! Зникни...

Коли була б до раю кладка та не така тiсна! Коли б вино життя гiркого не випив я до дна! Життя ж iде круговоротом. Чи так мiркуй, чи сяк: Пiсля зими ще й буде лiто...

Нiч осiння. Не заснути. А надворi вiтер плаче. То не вiтер — люд голодний перед смертю гiрко плаче. «Ви, робiтники, трудящi, сидите тепер голоднi»,— Це землиця милостива, мов та рiдна мати, плаче. Золотi вставляють зуби...

Де ж ви подiлися, слова? Чому перо мовчить? Якщо й сiдаю вiршувать, Лиш марно час бiжить. (1911) Переклав Халимоненко Григорiй (Из сборника: Тукай Габдулла Поезiï/Упоряд. i передм. О.Шокала. — К.: Рад. письменник, 1986. — 175...

Хто тобi це, правовiрний, вiру в бога нав’язав? Хто дорогу вiд порога до мечетi показав? Хто щовечора й щоранку, вiчний творячи намаз, На забруднену долiвку падать строго наказав? Ти бредеш, як той калiка, замiсть дiяти...

Одрiкся правди й вiри люд: Грiхом обвитий, як змiєю, Вже не боïться бога… Блуд I скверна княжать над землею. Хоч пiст, а до харчiв — навскач, Жере i п’є — хоч стiй, хоч плач, Такий...